Суми – адміністративний, культурний, економічний центр Сумської області, утвореної 10 січня 1939 року з районів Харківської, Чернігівської і Полтавської областей. Площа міста близько 100 кв. км. Населення близько 300 тис. чол. Адміністративно місто розділене на два райони – Ковпаківський і Зарічний.

Історія міста – гордість сумчан. Суми засновані в середині ХVІІ століття в період визвольної війни українського народу на чолі з Богданом Хмельницьким проти польсько-шляхетського панування 1648-1654 рр. Територія, на якій виникло місто, входила в ту частину південно-західних російських прикордонних земель, що до середини ХVІІ століття не мала постійних мешканців, називалася Диким полем і була місцем кочування татарських орд. Московський уряд був задоволений, що степ, який так довго не піддавався його владі в боротьбі з кочівниками, знайшов, нарешті, собі добровільних поселенців і надав переселенцям пільги і полегшення від різних повинностей і податей. Поселення стали називати тут не селами, а слободами.

Екскурсія вулицями міста розпочинається на центральній площі м. Сум, історично найстарішій частині міста – майдані Незалежності.

Про минуле тут нагадує будівля найстарішого в Сумах храму – Воскресенської церкви.

Сумин городок (так іменувалися Суми у старих документах), являв собою дерев’яну фортецю, побудовану під керівництвом московського воєводи Кирила Юрійовича Арсеньєва. Наприкінці 1658 – на початку 1659 рр. Суми стають центром Слобідського козачого полку під командуванням отамана Герасима Кіндратовича Кондратьєва.

Уздовж залишків західного валу фортеці проходить вулиця Кооперативна (колишня Нижньовоскресенська), забудована переважно будинками, зведеними в кінці ХІХ – початку ХХ ст.

Тут починається район Засумки, що виник у другій половині ХVІІІ століття, коли місто переступило межу фортеці. Засумка здавна була торговим місцем. І зараз тут розташований Центральний ринок, побудований у 1986 р.

Від старих торгових будівель на вулиці Кооперативній збереглися Кам’яні ряди, що потрапили на сторінки класичної російської літератури.

У 1899 р. у місті жив і працював у місцевому театрі статистом (актором на другорядних ролях) відомий російський письменник О. І. Купрін, що написав у 1906 році автобіографічне оповідання "Як я був актором", де згадується Сумський собор, базар і торгові кам’яні ряди.

До Жовтневої революції базар був розташований у західній частині Покровської площі, а під час ярмарків торгівля доходила до огорожі Покровської і Введенської церков, що стояли в центрі площі і були зруйновані у 30-і роки ХХ століття. У глибині площі проглядається двоповерховий будинок, де на початку ХХ століття був розташований готель "Тихий куточок". У ній 26-28 січня 1902 року зупинявся відомий російський письменник Володимир Галактіонович Короленко, що приїздив у Суми з Полтави для захисту 68 селян с. Павлівки (нині Білопільського району), звинувачених у розгромі місцевого православного храму. За розпорядженням уряду слухання в цій справі було закритим, і письменник до залу суду допущений не був.

На вулиці Петропавлівській, що пролягає від Червоної площі в південному напрямку, у старий Перекопський район, привертає увагу найбільш повно збережена до наших днів міська садиба Суханових-Сумовських. Вона складається з побудованого вздовж червоної лінії вулиці одноповерхового конторського приміщення купців-промисловців Суханових, розташованого всередині двору двоповерхового житлового будинку, що нагадує невеликий палац, і будівель господарського призначення. Будинок, флігель і огорожа виконані у псевдостильових ренесансно-барочних формах. Остання власниця садиби Олена Августівна Сумовська, вдова інженера-шляховика, перед революцією була власницею автомобільного парку, де в будь-який час доби можна було найняти для поїздок по місту і повіту автомобілі, які щойно увійшли в моду. У цьому будинку сином Сумовської, київським збирачем Оскаром Германовичем Гансеном, під час Першої світової війни була захована колекція декоративно-вжиткового мистецтва, що стала основою зібрання Сумського художнього музею.

У будинку № 83 по вулиці Петропавлівській з 1893 і до смерті в 1929 р. мешкала Олександра Василівна Кандиба, мати відомого українського поета, уродженця Сумщини Олександра Олеся. Олександр Іванович періодично жив у цьому будинку до своєї еміграції в 1919 році.

З житлових особняків, що збереглися на цій вулиці, красою архітектурних рішень виділяється будинок № 91 банкіра Чурилова. Його дружина Наталія Олексіївна була випускницею Петербурзької консерваторії по класу фортепіано і в 1916 році відкрила в себе приватну музичну школу, яка завдяки активності викладачів стала разом із Громадським зібранням і театром центром музичного життя міста. Будинок полковника Маринича – нині обласна медична бібліотека – являє собою один з кращих зразків архітектурного стилю модерн, в якому починаючи з 90-х рр.. ХІХ століття в місті було побудовано декілька споруд. Іншими найбільш значними пам’ятками модерна в Сумах є будинок текстильного фабриканта Лева Даниловича Чорнобильського, нині тубдиспансер, а також театр Дмитра Митрофановича Корепанова, побудований за проектом харківського архітектора Олександра Марковича Гінзбурга і відкритий у сезон 1911-1912 рр. Нині в ньому працює колектив Сумського театру для дітей та юнацтва.

Петропавлівський (нині центральний) цвинтар розпочинається похованнями борців за встановлення Радянської влади, розстріляних денікінцями в 1919 році. Збірні скульптурні портрети червоноармійця, робітника і жінки-більшовички створені сумським скульптором Федором Івановичем Короваєм у 1977 році.

У центрі цвинтаря стоїть Петропавлівська церква, побудована в 1851 році у суворих формах класицизму. Поруч із церквою розташовані поховання сімейства Харитоненків – Івана Герасимовича, його дружини Наталії Максимівни, їх сина Павла Івановича та його малолітніх дітей – Гліба та Зінаїди.

До початку ХХ століття Петропавлівським цвинтарем місто з південного боку закінчувалося. У 1902 році, за цвинтарем, на кошти сім’ї Харитоненків, були побудовані будинки Кадетського корпусу. Територія під корпус і 500 тис. руб. були заповідані ще І. Г. Харитоненком. Але дозволу на відкриття цього навчального закладу в імператора Миколи ІІ в 1899 році домігся вже син Івана Герасимовича. Умовою заповідача було навчання в корпусі переважної кількості вихідців із селян, до яких за походженням належали самі Харитоненки. У гості до сумських кадетів приїздив генеральний інспектор військово-навчальних закладів великий князь Костянтин Костянтинович, дядько імператора Миколи ІІ, поет, на вірші якого написані романси. Після Петра І та царевича Олексія це був третій представник царського дому Романових, який відвідав наше місто.